Заміщення кісткових дефектів в стоматологічній практиці представляє із себе досить складну клінічну проблему. Є безліч різноманітних, доступних для хірурга, матеріалів і технологій для вирішення цієї проблеми. Кожен конкретний матеріал і технологія його застосування мають свої певні переваги і недоліки. Хірургічна стоматологія - є найкращим методом.
На сьогоднішній день в сучасній хірургічній стоматології, щелепно-лицевої хірургії, пародонтології, імплантології для заміщення і реконструкції кісткових дефектів використовуються різні остеотропні матеріали.
Всі ці матеріали можуть бути розділені на п'ять груп, виходячи з джерела їх отримання:
- аутогенні (донор - сам пацієнт);
- алогенних (донор - інша людина);
- ксеногенні (донор - тварина);
- алопластичні - отримані з природних мінералів (корали і т.п.);
- синтетичні - на основі солей кальцію і фосфору та інших з'єднань.
Існують чотири основні характеристики, які повинен демонструвати будь костьзамещающій матеріал, щоб вважатися працездатним.
Основні характеристики костьзамещающего матеріалу
- остеоинтеграция - здатність до хімічної сполуки з поверхнею імплантату або кісткової стінкою дефекту без втручання сполучної тканини;
- остеокондуктивних - здатність забезпечувати формування і зростання кісткової тканини на своїй поверхні;
- остеоіндуктівнимі - здатність викликати диференціювання потенційних мезенхімних клітин з навколишніх тканин для освіти остеобластів;
- остеогенез - здатність формування остеобластами нової кісткової матриці в присутності підсаджений матеріалу.
Мета цієї статті - дати порівняльну характеристику використовуваних сьогодні в стоматологічній практиці костьзамещающіх матеріалів, оцінити їх переваги та недоліки. Обгрунтувати доцільність застосування синтетичних костьзамещающіх матеріалів, що дозволяє зменшити використання власної та трупної кістки як остеотропної матеріалу. Розглянути перспективи майбутнього синтетичних матеріалів в реабілітації стоматологічних хворих.
Аутогенний кістковий матеріал
Аутогенний матеріал (власна кістка) має добре виражені остеоіндуктівнимі властивостями. У той же час цей матеріал схильний до дуже швидкої резорбції. При використанні його для заповнення кісткового дефекту або реконструкції альвеолярного відростка через півроку, як правило, 50% матеріалу резорбируется остеокластами.
Забір власної кістки, досить часто, супроводжується різними ускладненнями: пошкодженням судин або нервів, освітою гематом або розвитком запальних процесів. Слід пам'ятати, що це завжди додаткова операція, досить травматична для пацієнта. Потрібно також згадати і про те, що найчастіше власна кістка резорбується швидше, ніж настає її інтеграція і реконструкція дефекту [1].
Забір кісткового матеріалу з внутрішньоротових ділянок часто призводить до інфікування цих зон через присутність в порожнині рота бактерій (Lambrecht et al. 2006) [17]. Світові літературні джерела переконливо відзначають, що при заборі власної кістки з підборіддя в 20% випадків настає парестезія, тобто втрата чутливості цієї області.
date: 1 May 2018